Дорогі діти! Сьогодні ви познайомитеся з творчістю великої поетеси Лесі Українки. Ви багато чули про неї, але на нашому літературному святі ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості.
Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії, глибоку любов до рідної землі, неньки України.
Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія - це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. (Запалюють свічку.)
Хай палає свічка. Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
У нашім залі на стіні
Портрет висить у рамі.
Він всім знайомий —
І мені, й татусю, й мамі.
З портрета дивиться на нас
Землячка — поетеса.
Це — гордість нашої землі,
Нескорена, незламна Леся.
Хвора дівчинко, бідна Лесю!
Де ще хворі такі були,
Щоб літати у піднебесся,
Що його не сягнуть орли!
Тобі сьогодні й хліб, й калину
Твоя малеча рідна принесла.
Ти все життя з недугою
Та творчістю ти смерть перемогла!
Перша сторінка «Слово про поетесу»
1-й учень. 25 лютого 1871 року народилася велика українська поетеса Леся Українка. Леся Українка, тобто Леся з України, — це літературний псевдонім. А справжнє ім'я поетеси — Лариса Петрівна Косач.
2-й учень. Батько її був юристом, а мати — українською письменницею, що писала свої твори під псевдонімом Олена Пчілка. У сім'ї було шестеро дітей. Леся була другою. У чотири роки вона вже добре читала. Мама добирала їй книжки українською мовою. Сама часто перекладала з російської та польської.
3-й учень. Леся була привітною і допитливою дівчинкою, чутливою до краси, жвавою і веселою. Знала багато іноземних мов, грала на фортепіано, гарно малювала. Разом із сільською дітворою бігала у поле, гралася, любила співати і слухати українські народні пісні.
Леся
Хотіла я б піснею стати,
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Під хатою сиділа старенька бабуся.
Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?
Леся. До лісу, бабусю.
Бабуся. До лісу? А хіба ти лісовика чи русалки не боїшся?
Леся. А чого мені боятися? От я читала в книжечці про русалочку, то вона зовсім не страшна.
Бабуся. У книжечці? А хіба ти читати вмієш?
Леся. Вмію. Всі ж уміють.
Бабуся. Дивна ти, дівчинко! Убрана, як усі люди і говориш по-нашому, а от читати вмієш. Хто тебе навчив?
Леся. Матуся.
Бабуся. А чия ти? Щось я тебе ніде не бачила!
Леся. Я Косачівна, а звуть мене Леся!
Бабуся. Я не знала, що ти панночка. Пани ж усе по-російськи говорять.
Леся. Чого ж нам своєї мови соромитися. Всі наші родичі нею розмовляють. Я, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюсь!
Бабуся. Бачу, що ти завзята, рости велика!
Леся. До побачення, бабуню!
2-й учень. Важка хвороба не стала на заваді талановитій дівчинці. У 9 років Леся написала перший вірш «Надія», який присвятила своїй тітці Олені, котру було заслано до Сибір.(читає вірш «Надія»)
Друга сторінка «У дитячому крузі»
Виразне читання дитячих віршів Лесі Українки.
Третя сторінка «Лесені казки»
1-й учень. Чи ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони?" — писала Леся Українка в листі до Агатангела Кримського.
Гра фантазії в народних казках, людяність, перемога світлого, доброго над злими темними силами захоплювали Лесю Українку, і вона створила кілька власних казок для дітей. Друкувала їх у журналі "Дзвінок".
2-й учень. Як і народні казки про тварин, літературні казки Лесі Українки "однією бровою підморгують на людей" — в образах казкових персонажів поетеса відтворила людські характери.
Інсценізація казки «Біда навчить».
Четверта сторінка «Біографічна»
1-й учень. Леся була надзвичайно терплячою і стриманою. Вміла витерпіти біль і горе. Про це юна пише у вірші «Як дитиною, бувало...».
Учень декламує згаданий вірш.
2-й учень. Природа щедро обдарувала Лесю — дала їй не лише поетичний хист, а й неабиякі здібності до музики, малювання. І водночас прирекла на постійні муки від тяжкої хвороби.
Узимку 1881 року в Луцьку, на річці Стир, Леся застудила нога в крижаній воді. Саме з того часу юна занедужала — почали боліти ноги, потім руки. На 12-му році Лесі в Києві прооперували ліву руку, що позбавило її можливості грати на фортепіано. Про це вона напише у вірші «До мого фортепіано».
1-й учень. Пізніше, у Берліні, Лесі прооперували ногу, але туберкульоз прокинувся у легенях, а потім уразив нирки. Через хворобу вона ніколи не вчилася у школі, однак змогла стати високоосвіченою людиною.
Самостійно опанувала французьку, англійську, італійську, німецьку, польську, болгарську, старогрецьку і латинську мови.
У 13 років вона вже була читачкою бібліотеки Київського університету.
У 19 років для молодшої сестри написала підручник «Стародавня історія східних народів».
2-й учень. Леся стала високоосвіченою людиною завдяки своїй надзвичайній силі волі. Перемагаючи біль, поетеса вчилася, писала свої безсмертні твори, жила повнокровним життям.
Мудра Лесина мати Олена Пчілка дбала не лише про освіту своїх дітей. Змалку прилучила вона їх до народних звичаїв, традицій, культури.
Вперше, ім'я Лесі Українки з'явилось у львівському журналі «Зоря»
1884 року, де були надруковані вірші 13-літньої поетеси «Конвалія», «Сафо».
1-й учень. Іван Франко високо оцінив талант поетеси: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого, поетичного слова, як з уст сієї слабосилої хворої дівчини».
Не кориться дівчина недузі. Вона вважає: «Не можна, гріх бути інвалідом, коли так багато роботи».
2-й учень. У творчості Лесі Українки центральною темою є любов до України: «До тебе, Україно, наша бездольна мати, струна моя перша озветься». Свій вірш «Красо України, Поділля» Леся написала у 17 років. Вона вперше їхала на лікування до Одеси. Важка хвороба гнала її, немов відірваний від дерева листок, з рідної Волині у теплі краї, але перед її поетичним1 зором поставало подільське село.
1-й учень. У своєму вірші Леся Українка оспівує красу і багатство подільської землі, роздумує про вічність руху в природі.
П'ята сторінка «Мої улюблені вірші»
Виразне читання улюблених творів Лесі Українки.
Представлення анотацій, ілюстрацій до них.
Шоста сторінка «Я в серці маю те, що не вмирає»
1-й учень. За останні 4—5 років поетеса, перемагаючи біль, створює геніальні твори, серед яких «Лісова пісня», «Камінний господар» та інші.
2-й учень. Творчість Лесі Українки багата і різноманітна. її поезія свідчить про велику любов до рідної землі, вболівання за долю свого народу. Цілу збірку українських пісень, казок, ігор зібрала поетеса, записала і передала нам у спадок.
Маленька Леся була такою ж, як і ми. Любила бігати лісами і луками, плела віночки, співала пісні, заслухувалась народними казками й переказами.
Сьома сторінка «Остання сторінка життя»
1-й учень. Надзвичайно скромною була Леся Українка.
Вміла розрадити інших і себе. Незадовго до смерті, коли вже ледве могла ходити, потішала себе: «Що ж, і на лежачих світить сонце».
Боротьба і праця — таким був зміст життя Лесі Українки.
2-й учень. 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі померла Леся Українка — велика поетеса України. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.
1-й учень. Але чи насправді поет може померти, піти безслідно? Адже у віках житимуть геніальні твори, торкаючи струни душі не одного покоління читачів. Устами героїні «Лісової пісні» Леся Українка стверджує: «Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!»
Восьма сторінка «Вінок пам’яті Лесі Українки»
1-й учень. Щиро любила Леся землю, природу України. Кожне деревце, квітку, травинку вважала своїми молодшими братами і сестрами. Маленька Леся часто плела віночки із квітів і прикрашала ними свою голівку.
2-учень За українською народною традицією, віночок — не просто прикраса, він може захистити молоду дівчину. У ньому кожна квітка — ніби оберег від лиха, від нечистої сили, і кожна щось символізує.Давайте і ми сплетемо віночок пам'яті для Лесі Українки.
На дошці заготовлено каркас — коло з листочками і прив ’язаними стрічками. Діти по черзі вплітають кожен свої квіти у віночок і розповідають легенди про їх походження.
- Я вплету до віночка ромашки — символ миру і кохання. Це улюблені Лесині квіти. Нині медицина здолала таку хворобу як туберкульоз. Колись він забирав багато життів, особливо молодих, зокрема і Лесине. Раніше існувало товариство боротьби з туберкульозом, і його емблемою була ромашка.
- Я хочу вплести у цей вінок барвінок. Існує така легенда. У давні часи хлопець Бар полюбив дівчину Вінку. Та в день весілля відьма окропила їх чорним зіллям, і молодята раптом щезли. Матері скропили землю сльозами, і незабаром на тому місці з'явилися квітки, які й назвали барвінком. З того часу люди вважають барвінок символом життя, пам'яті й вічності.
- А я безсмертник вплету. Він тому так і називається, що людям здоров'я дарує, допомагає здолати смерть. Його відвар від багатьох хвороб допомагає. Безсмертник — символ безсмертя.
- Я вплету у віночок волошки. Волошки — символ вірності й незрадливості. А ще їх вважають царськими квітами.
- А я хочу вплести до Лесиного віночка калину — символ краси, вроди і мужності.
-Любисток — символ любові та відданості.
-Я вплету конвалії. Здається, ці тендітні квіточки виточені руками лісових гномів. Вони мають ще багато інших цікавих назв: лілія долин, маївка, кукурічка, любка, язик лісовий. У нашому фольклорі ці квіти порівнюють із перлинами щасливого сміху Лісової Мавки. Конвалії — символ ніжності, чарівності. Свій перший друкований вірш, написаний у 13 рокш, Леся назвала «Конвалія».
- Мак — символ печалі і туги. Ми сумуємо за тобою, Лесю, тому й вплітаємо мак у віночок.
- Незабудки — квіти вірності.
Леся Українка — славна донька України. Вона любила рідну Україну і служила їй своїм палким словом.
Життя Лесі Українки — це подвиг митця, один із тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її нетьмарною зіркою в очах її нащадків.
Видатні поети ніколи не залишають нас.
Вони відходять у безсмертя.
Не стерлась райдужна сторінка,
не вмерла пісня лісова,
безсмертна Леся Українка
була і є повік жива.
(Олена Журлива)
| 