"Не навчайте дітей так, як навчали вас,

 бо вони народилися в інші часи", —

 говорить народна мудрість

    Перший вчитель — як перший крок у житті, перше вимовлене слово, перші друзі дитинства, перше кохання. В душі кожної людини лишається спогад саме про пер­шого вчителя, який навчив учитися, спілкуватися з природою, книгою, людьми.

  Я розумію, що навчати, виховувати, розвивати дитину важ­ко, відповідально, але знаю, як це радісно. На моїх очах відбувається справжнісіньке ди­во: з невмілого, невпевненого у собі малюка зростає учень, який мислить, знає, вміє, оцінює себе та інших.

   Переступаючи поріг школи, я усвідомлюю, що приходжу до учнів, щоб розпізнати у кожному з них людську особистість, здатну розвиватись і прогресу­вати.

   Мій обов’язок прийняти кожного учня таким, яким він є, а не яким я хотіла б його бачити, допо­могти кожній дитині досягти максимуму її по­тенційних можливостей. Допомогти кожному учневі розкрити свої здібності, талант, сформувати активну життєву по­зицію на благо своєї Батьківщини.

    Я свідомо прийняла рішення бути вчителем. І я свідомо хочу бути вчителем, який любить, але мудрий у своїй любові; який спонукає вихованців вивчати те, що їм слід вивчати; який підбадьорює дитину в мо­мент помилки; який підтримує лад і порядок у дитя­чому колективі, сприяючи кожній дитині йти вла­сним шляхом саморозвитку.

   Народна мудрість говорить: "Якщо твої плани розраховані на рік, — сій жито, якщо на де­сятиліття, — саджай дерева, а якщо твої плани роз­раховані на віки, — виховуй дітей".

   І справді, діти — це золотий генофонд держави, це її майбутнє. Сьогодні наше майбутнє сидить за шкільними партами, воно ще надто наївне і довірли­ве, готове щиро, всім серцем сприймати навколишній світ. Саме учитель формує у дитячій свідомості уяв­лення про складні процеси оновлення суспільства. Маленька дитина сприймає світ по-своєму, зовсім не так, як дорослі. Діти живуть у чарівному світі мрій, переживань, чудових перетворень.

   Мудрість та обдарованість учителя полягає в умінні потрапити за ворота дитячого казкового світу, зрозуміти дитину, зануритися у світ дитячих по­чуттів, переживань та сподівань.

    Робота вчителя — це людинознавство. Ти увесь час спілкуєшся з колегами-вчителями, школярами, батьками своїх вихо­ванців. І так важливо, щоб після розмови до тебе знову й знову поспішали люди.

  Кажуть, що результати праці вчителя з'являться нешвидко. Має пройти декілька років, а можливо, десятки літ. Але роботу вчителя-класовода все ж та­ки ми бачимо, коли тільки переступаємо поріг класу. Від того, як спілкуються діти, як вони пишуть, чита­ють, наскільки активні. І те, який темп уроку, яка мова вчителя, наскільки затишно і охайно в класі, як розмовляють на перерві діти, як беруть участь у клас­них та шкільних заходах.

    У своїй роботі я користуюся методиками, які формують творчу, мислячу особистість дитини, її самобутність і самоцінність, організовую радісне на­вчання дітей без примусу, розвиваю в них стійкий інтерес до знань, потребу їх самостійного пошуку. В основі такого підходу — визнання індивідуальності учня, розвиток власного неповторного суб'єктивного досвіду, творчих задатків, розкриття багатства індивідуального світу дитини. Своєрідним епіцентром активізації навчання, по­зитивного ставлення школярів до процесу і результа­ту своєї праці є інтерес. Саме він дарує радість твор­чості, радість пізнання, пов'язані з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам'яттю, мисленням, волею.

Навчально-пізнавальну діяльність учнів будую в такій послідовності:

                             Цікаво — знаю — вмію

Саме ж навчання прагну зробити не простішим, а зрозумілішим.

    Однак розумію, що процес навчання — це не без­перервна радість. Не все може бути цікавим у на­вчанні. Наслідуючи К.Д.Ушинського, вважаю за потрібне "привчити дитину робити не тільки те, що її цікавить, а й те, що не цікавить, робити заради приємності виконати свій обов'язок”.

   У своїй роботі використовую завдання, приваб­ливість яких забезпечується не зовнішніми прийома­ми навчання, а самим їх змістом.

   Намагаюся будувати уроки так, щоб кожен учень почувався дослідником, який самостійно здо­буває знання, мав змогу зіставляти, порівнювати, шукати і знаходити істину, доводити висунуті гіпо­тези під час спілкування зі своїми однокласниками та з учителем.

    Такий підхід до процесу навчання й виховання дітей сприяє розвитку їхніх інтелектуально-творчих задатків, який забезпечується альтернативними фор­мами навчання:

• індивідуальна робота,
• фронтальна,
• робота в парах,
• у групах.

  Для повноцінного розвитку інтелектуально-твор­чих здібностей поєдную репродуктивні (відтворення учнями знань і способів діяльності), частково-по­шукові (вияв самостійності, ініціативи у пізна­вальній діяльності) і творчі завдання. Репродуктивні та частково-пошукові завдання розвивають певні творчі властивості (незалежність суджень, кри­тичність мислення, здатність переносити знання і вміння в нову ситуацію), однак виконання цих за­вдань не сприяє виявленню й розвитку інтелекту­ально-творчих задатків у комплексі.     Саме творчі за­вдання найбільше сприяють творчому розвиткові, оскільки у процесі їх виконання учень створює пев­ний творчий продукт (оформлений результат своєї діяльності; продовження літературного твору, скла­дання оповідань, віршів, казок).

  З огляду на це найбільш уживаними є :

•  при фронтальній формі роботи такі технології: мікрофон, мозковий штурм, навчаючи — вчуся, ажурна пилка;
•  при  роботі в парах: "Обличчям до обличчя", "Один — удвох — усі разом", карусель;
• при роботі в малих групах :"Пошук інформації, "Коло ідей";
•  інтерактивні ігри: "Рольова гра", "Драмати­зація";
•  технології навчання у дискусії: метод "Прес", "Обери позицію".

   На етапах актуалізації опорних знань, усвідомлен­ня нового матеріалу підводжу учнів до самостійного виведення правил, формулю­вання висновків, саме метод "Прес",  дає можливість учням висловити свою думку з даної про­блеми стисло, за конкретною схемою:

(Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору).

ОБГРУНТУВАННЯ (Поясніть причину виникнення цієї думки, тобто на чому грунтуються докази на підтримку вашої позиції).

(Наведіть факти, що демонструють ваші докази на підтримку, вони підсилять вашу позицію).

(Узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити).

      Отже, свої надбання коротко занотую так:

• інтерес до школи, з яким дитина приходить у перший клас, підтримую та веду до стійкої потреби пізнання;
• постійно вивчаю своїх вихованців, і в цьому мені допомагають їхні батьки;
• вчу дітей вчитися;
• намагаюсь вчити з випередженням;
• знаходжу резерви часу;
• активно використовую схеми-опори та коменто­ване управління;
• учні позбавлені механічного зубріння правил і формулювань;
• увагу зосереджую не на помилках, а на успіхах і перемогах;
• залучаю батьків до співпраці, разом із доросли­ми планую організацію дозвілля дітей;
• віддаю перевагу урокам творчості;
• навчання, як і виховання, — доброзичлива, творча взаємодія вчителя й учня.

Переймаючи досвід колег, знайомлячись з новими методиками і спираючись на власні педагогічні дослідження, я вивела для себе формулу успіху: "Вчитися легко, коли вчитися цікаво". Тому в основу моєї роботи в початковій школі покладено такі ідеї:

• Навчання буде легким, якщо виклад матеріалу стане для дітей цікавим, захоплюючим відрізком життя, сповненим яскравих образів.
• "Учень — це не посудина, яку потрібно заповнити, учень — факел, який треба запалити”. (Стародавня мудрість).
• Урок в початкових класах повинен бути насиченим практичною діяльністю і наочністю.

         Як вчитель я вже давно зрозуміла, що важливо щодня бачити перед собою мету: завжди розуміти, знати, для чого той чи інший навчальний матеріал потрібен моїм учням. Мої учні — маленькі особис­тості. їх навчання ніколи не закінчиться. Школа — це лише одна із сходинок того навчання, яке називається життя. Зараз доля довірила мені навчати цих маленьких українців, доглядати їх, охороняти від небезпеки, зміцнювати їхнє природне прагнення до прекрасного, величного... Хіба можу я, людина, якій вони довіря­ють, байдуже подати знання, виставити бали і сказа­ти: "Моя справа зроблена — в щоденниках, в журналі бали стоять, я провела всі заняття, діти гарно написа­ли перевірні роботи. Цього достатньо"? Ні!

У народі кажуть — що посієш, те й пожинатимеш. Будемо сіяти формальне ставлення до учнів, збира­тимемо байдужість й спустошеність душ і думок. Сіятимемо любов і повагу, збиратимемо вдячність і зацікавленість.